Морський кодекс Амальфі
| Морське право |
|---|
 |
| Історія |
| Функції |
| Договори про власні стосунки |
| Типи чартерів |
| Професії |
| Судова система |
| Міжнародні конвенції |
| Міжнародні організації |
Морський кодекс Амальфі або Табула Амальфітана (лат. Tabula Amalphitana або Tabula de Amalpha) — середньовічний кодекс морського права, складений в італійській морській Амальфійській республіці в XI столітті і доповнений в XIII столітті. Оригінальна назва — лат. Capitula et ordinationes Curiae Maritimae nobilis civitatis Amalphe. Це найстаріший італійський морський статут, що застосовувався на всій території Середземномор'я до XVI століття. Кодекс містив різні правила, що регулювали морські перевезення і торгівлю, зокрема поведінку членів екіпажу в морі, покладаючи на кожного з них конкретні права та обов'язки.
Золотий вік Амальфійської республіки припав на IX—XI століття, коли вона стала однією з перших незалежних від візантійців торгових морських республік і багато в чому проклала шлях таким відомим в майбутньому італійським морським республікам, як Піза, Генуя та Венеція.
Оскільки Амальфі розташоване на невеликому клаптику суші між морем та горами і не має родючих земель, більшість її населення, включно з аристократією, вимушені були присвятити себе морській справі і морській торгівлі. Амальфі першою з європейських морських республік стала відігравати важливу роль в міжнародній торгівлі і започаткувала масштабні торгові операції з країнами Сходу — Візантією, Левантом, Єгиптом, Сицилією і Тунісом. Амальфійські купці зруйнували арабську монополію на середземноморську торгівлю і вже в Х столітті заснували мережу своїх торгових представництв від Південної Італії до Близького Сходу.
Найстарішу частину Морського кодексу Амальфі було укладено на піку розквіту незалежної республіки — в XI столітті, і пізніше доповнено статтями в XIII столітті. Оригінал кодексу не зберігся, однак до наших часів дійшла його рукописна копія, яка була зроблена для аристократичної амальфійської родини Доннорсо в XIV столітті. Пізніше рукопис перейшов у власність венеціанського дожа Марко Фоскаріні, який в XVIII столітті продав його австрійському уряду. Рукопис був знайдено у Віденській національній бібліотеці 1844 року. Відповідно до умов Сен-Жерменського мирного договору, в 1929 році рукопис було повернуто Італійській державі, яка передала його місту Амальфі для зберігання в місцевій ратуші[1]. В грудні 2010 року примірник кодексу був переданий в нещодавно створений Музей компаса і Морського герцогства Амальфі, що розташований в приміщенні старого арсеналу республіки Амальфі.
Морський кодекс Амальфі вплинув на розробку інших середньовічних морських статутів, таких як Пізанський, Генуезький та Каталонський і став «живим законом», що застосовувався в судах і куріях південної Італії під час норманського панування, а згодом і в Неаполітанському королівстві.[2]
.jpg)
Кодекс складається з 66 статей, що називаються «главами». Перші 21 статті написані латиною і є найдавнішим розділом кодексу, що датується XI століттям, тоді як решта 45 статей, написані місцевим італійським діалектом (lingua volgare italiana), були додані пізніше в XIII столітті.
Кодекс являє собою збірник морських звичаїв та практик, що багато в чому базувались на Родоському морському законі (Lex Rhodia) з візантійського кодексу Базіліка (Basilica), виданого в IX столітті імператором Левом VI на основі переробки Зведення цивільного права Юстиніана I. Ці правила регулювали всі питання, що стосувались судноплавства та морських перевезень — порядок вирішення суперечок, ціну фрахту, обов'язки капітана та членів команди, виплату компенсації у разі втрати товару, розподіл прибутку та морських ризиків, обов'язки по ремонту чи озброєнню судна, залишення судна і товарів у разі небезпеки і т.ін., та становили невід'ємну частину правової системи морської республіки. Кодекс сприяв впровадженню практики морських перевезень на основі коносаменту.
Табула Амальфітана в чомусь схожа на сучасне звичаєве морське право, оскільки в ній не встановлювались загальні принципи права або абстрактні поняття, але натомість пропонувались конкретні відповіді на актуальні питання для задоволення безпосередніх потреб морської спільноти (societas maris). З цього можна зробити висновок, що Кодекс Амальфі має більш тісний зв'язок із сучасними морськими практиками і звичаями, розробленими самими учасниками морських відносин, а не з кодифікацією галузі, яка виникла в результаті народження сучасної держави.
Морський кодекс Амальфі є важливою віхою в історії морського права та протягом довгих століть залишався авторитетним посібником з регулювання морських перевезень в середземноморському басейні, що встановлював правила, які застосовувались до укладання морських контрактів та для вирішення морських суперечок. Його історичне значення полягає у внеску, який він зробив у формування єдиного морського законодавства у всіх середземноморських прибережних державах, включаючи арабські.
- Оригінальний текст Табула Амальфітана у Google Books
- ↑ La Tavola Amalfitana. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 21 грудня 2020.
- ↑ A. Mignone, Nuovi Studi sulla Tabula de Amalpha, Il Frangente, Verona, 2016.
- Antonio Guarino (dir.) Tabula de Amalpha, Cava dei Tireni, Di Mauro Editore, 1965, р. 193
- Eric Barré, «Une source de droit maritime, la Tabula de Amalfa. Essai de présentation et de traduction française», L'Etat et la mer. Approches historiques et juridiques; La Havre — Rouen, PURH, 2015, p. 10-43.
